Стара українська діяспора, головно з Галичини, відіграла важливу ролю в збереженю мовних елементів, що передують правописови 1933 року, який означив початок русифікації в українській правописовій традиції. Поруч із цим, ця громада зберегла питомо галицькі мовні й правописові звичаї, які з часом почали зникати й у самій Галичині.

Ця статя має два головні завдання: по-перше, зафіксувати правописові ознаки української мови галицької діяспори; а по-друге, допомогти іншим краще зрозуміти процес русифікації української мови, наголошуючи, що не всі мовні прикмети, які нині уважують за „галицькі“ або „діяспорні“, дійсно походять із тих середовищ, але натомість представляють історичні складники української мови.

Сподіваюся, що це дослідження заохотить людей звернути увагу не тільки на слова, які вони вживають, але й на інші аспекти мови, таким чином долучаючись до процесу дерусифікації. Окрім того, розрізняючи між літературною українською мовою і питомо галицькими рисами, я прагну сприяти кращому розумінню української мовної спадщини.

Вироставши в українській громаді в Чікаґо, я була занурена у мову, якою говорила моя родина — біженці з Галичини часів Другої світової війни та їхні нащадки. Ця статя має на меті задокументувати правописову й мовну спадщину, яку я успадкувала, відбиваючи не тільки мовленнєві звички моєї родини, але й ширші громацькі практики. Тут увага зосереджена на правописі — лексика, синтакса, фразеольоґія й вимова галицької діяспори розглядаються в окремих статях.

Після років витіснення скрипниківських та галицьких рис зі своєї мови, внаслідок мого переїзду до України, тепер я свідомо намагаюся їх повернути до щоденного мовлення й писемности. Нині, як ніколи, важливо усунути всі сліди колоніяльности з нашого мовлення, спілкування та письма.

I: Короткий огляд історії правописів в Україні, Галичині та діяспорі

Для розуміння специфіки правопису галицької діяспори важливо дослідити історичний розвиток орфографічних традицій в Україні, зокрема, звернувши увагу на походження першого всеукраїнського правопису, а також на політику русифікації, що проводилась у совєтський період.

Скрипниківка: Перший всеукраїнський правопис

У середині 19 століття українська еліта як зі сходу, так і з заходу України почала досягати консенсусу щодо української стандартної мови. Цей стандарт мав на меті поєднати елементи літератури центрального Київсько-Полтавського реґіону з характерними рисами західноукраїнського діялекту, сприяючи таким чином єдности всього українства.

Однак повна кодифікація і стандартизація не відбулася до 1920-х років, коли комітет лінґвістів і літературознавців у Радянській Україні розробив Український правопис, що визначав основні правила граматики та орфографії. Цю ініціативу очолив Микола Скрипник, народній комісар освіти, який скликав Всеукраїнську правописну конференцію в Харкові в 1927 році. Конференція, на якій були делеґати з Радянської України та Західної України, досягла компромісу між правописами Дніпровського регіону та Галичини. Цей правопис, також відомий як Скрипниківка, Харківський правопис або Правопис Голоскевича (за прізвищем лінґвіста), був затверджений у 1928 році і офіційно опублікований у 1929 році.

Цей правопис був дозволений і прийнятий у Радянському Союзі під час короткого періоду коренізації, що слідував за Російською революцією та Громадянською війною, коли українська культура переживала значне відродження. Одним з головних ініціяторів та пропаґандистів цеї ідеї був сам Микола Скрипник.

Правописний словник Голоскевича

Основним лінґвістом-ідеологом цього правопису був Григорій Голоскевич, який у 1929 році склав і видав Правописний словник, що містив близько 40,000 слів і на практиці відображав усі нововведення нового правопису 1928 року.

Як ми побачимо нижче, цей словник став основним джерелом для багатьох словників та матеріалів за кордоном на десятиліття вперед. У передмові до перевидання цього словника у 1962 році, опублікованого в Нью-Йорку, зазначалося: „Кожен українець, що дбає про культуру своєї рідної мови, повинен мати цю цінну книгу і постійно користовуватися нею як найавторитетнішним довідником і порадником в справах української літературної мови“.

Водночас, були й ті, хто в діяспорі не погоджувався з усім, що було викладено в словарі Голоскевича.

Галицьке сприйняття та опір Скрипниківці

У Галичині, яка в 1920-их роках іще не входила до складу Радянської України, провод керівництва Наукового Товариства імени Шевченка у Львові ухвалив рішення прийняти Скрипниківку для сприяння єдности української літературної мови. Одначе, на відміну від Радянської України, де новий правопис був широко прийнятий і підтриманий большевицьким урядом, Галичина зіштовхнулася з істотними труднощами через проблеми впровадження та опір місцевої інтелектуальної еліти.

Хоч деякі галичани були готові прийняти компроміс задля національних інтересів, уважали його „єдиним правильним універсальним правописом“, багато хто висловлював критику, називаючи його „Правописом Політичного Директорату Радянської держави“. У кожнім разі, численні помилки та неґативи в змісті правопису, а також уведення нових норм і нововведень у написанню чужомовних слів викликали широкі дебати в галицькій пресі щодо доцільности його прийняття. Тривалі суперечки довкола правопису в кінці 1920-их і на початку 1930-их років спричинили труднощі в навчанню нового правопису в галицьких школах і сприяли появі орфографічних варіяцій у місцевій пресі. Врешті-решт новий правопис так і не був повністю впроваджений у Галичині. Насправді, навіть по кількох роках у газетах можна було бачити місцеві галицькі прикмети, що не відповідали офіціяльному правопису 1928 року.

Основні арґументи проти українського правопису 1928 року стосувались написання іноземних слів. Зокрема, новий правопис обмежував використання літери ґ та м’якого л, а також маскулінізував ряд слів. Крім того, були заперечення проти використання апострофа, що особливо не сприймалося галичанами. Це були деякі з тих аспектів, де галицькі традиції найбільше відхилялися від нових норм.

Початок радянських репресій та русифікації

З початку 1930-х років політика українізації в Радянській Україні була різко скасована. Багато українських газет, публікацій і шкіл було переведено на російську мову. Переважна більшість провідних учених та культурних діячів України зазнала репресій. Перша хвиля чисток між 1929 і 1934 роками була спрямована на революційне покоління Комуністичної партії, до якої входили багато прихильників українізації.

Григорія Голоскевича заарештували в серпні 1929 року за звинуваченням у причетності до „Спілки визволення України“, а в 1930 році він був засуджений до п’яти років ув’язнення. Після трьох років у Ярославському в’язниці його вислали до Тобольська, де він скоїв самогубство.

Миколу Скрипника, в свою чергу, стали переслідувати за просування реформ української мови, які тепер вважались небезпечними та контрреволюційними. У 1933 році політика та теорії Скрипника були засуджені, і його зняли з посади народнього комісара освіти. Прогнозуючи скасування українізації та неминуче знищення як опонента Сталіна, він, як і Голоскевич, скоїв самогубство.

Насправді, практично всі, хто брав участь у конференції 1927 року, зазнали репресій, були розстріляні чи скоїли самогубство. Подивіться на цей список учасників, і поряд з майже кожним ім’ям ви побачите їхню страшну долю (кожного разу, коли я дивлюсь на цей список, ледь стримую сльози).

Введення русифікованого правопису 1933 року в Радянській Україні

У 1933 році, в рамках вищезгаданого процесу русифікації, був заборонений український правопис 1928 року, і було введено нові орфографічні реформи, основною метою яких було наблизити українську мову до російської. Ці реформи включали суттєві зміни в українському альфабеті, правилах правопису та граматиці, які відхилялися від правопису 1928 року.

У передмові до правопису 1933 року Андрій Хвиля, заступник народнього комісара освіти УСРР, стверджує, що українські націоналісти проводили шкідливу роботу в мовній сфері:

„Правопис, ухвалений М. Скрипником 6-го вересня 1928 року, скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар’єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами.

Граматичні правила, що їх прищеплювали націоналісти, засмічували українську мову націоналістичними елементами. Націоналісти забороняли вживати в літературній мові ті форми, що зайшли в мову за революційної доби“.

Ця русифікація продовжувалась, і в 1930-40-х роках було впроваджено сотні дрібних і великих змін, що наближали українську мову до російської. Словники почали надавати перевагу або виділяти форми, ближчі до російської, тоді як у попередніх українських словниках наводилися кілька варіянтів.

Унікальний правопис Галичини

Галичина не прийняла новий правопис 1933 року. У 1930-х роках носії української мови в Галичині зберегли свою власну версію української мови, яка зберігала елементи правопису Скрипниківки, а також власні орфографічні правила, що були впливом галицького діалекту, польських мовних традицій та інших реґіональних факторів. Як результат, їх варіянт відрізнявся за лексикою, вимовою та орфографічними ознаками від стандартної радянської української мови, введеної у 1933 році.

Однак після Другої світової війни Галичина потрапила під радянський контроль, і тепер русифікований український правопис був нав’язаний і тут, серед місцевого населення.

Правопис в діяспорі

Ця передвоєнна мова Галичини далі вживалася галичанами, які еміґрували під час Другої світової війни, і до сьогодні (частково) зберігається в їхніх діяспорних громадах.

Галичани становили основну частину українських громад поза границями, зокрема в Злучених Державах Америки [США] і Канаді. Вони далі публікували книжки та газети, вживаючи цю мову й правопис — спершу в таборах для переселених осіб у Німеччині й Австрії, а пізніше у своїх громадах у більших містах Північної Америки та Австралії. Крім того, багато з цих міст уже мали українські громади, що складалися головно із західніх українців.

Багато українсько-англійських словників, виданих у діяспорі, користувалися словником Голоскевича як основою. Видання 1962 року словника Голоскевича, надруковане в Ню-Йорку, зазначає у передмові:

„Найвищі українські наукові установи на еміґрації – Українська Вільна Академія Наук та Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка, одностайно ухвалили прийняти український правопис, що його затвердила Всеукраїнська Академія Наук у Києві та Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові 1929 року. На підставі цього соборного українського правопису на еміґрації були видані правописні довідники…“

Варто відзначити, що й досі газета „Свобода“, що міститься в Ню-Джерзі, „найстарша у світі україномовна газета“, уживає правопис Скрипниківки. Одначе не зовсім ясно, коли саме „Свобода“ перейшла на нього, бо приклади галицизмів трапляються навіть через багато літ по виході Скрипниківки 1929 року. Від часу свого заснування 1893 року до 1903 року вона вживала етимологічний правопис, а згодом почала застосовувати фонетичний.

Але в щоденному мовленню та деяких публікаціях багато прикмет галицької мови (включно з тими, що відріжняються від офіціяльного правопису Скрипниківки) зберігалися й передавалися новим поколінням.

Та сьогодні ця мова в діяспорі поволі втрачає свою „галицькість“ і рештки Скрипниківки, бо покоління, що походить із України, головно вже відійшло. Крім того, впродовж останніх кількох десятиліть зріс вплив української мови з України на діяспорні громади. Більшість публікацій і контенту, що споживається в діяспорі, тепер походить з України.

Українська мова в Галичині та Україні нині

Хоч галицька мова збереглася в значній мірі за кордоном, того ж не можна сказати про саму Галичину, що перебувала довгий час під большевицьким контролем. Хоч деякі елеметни збереглися в родинах, вони не були признані офіціяльно, як у діяспорі.

Від часу відновлення державности України 1991 року мало що зроблено для усунення наслідків русифікації правопису. Найзначнійшим кроком стала реформа правопису 2019 року, що повернула деякі риси українського правопису 1928 року, але в багатьох випадках і досі дозволяє варіянти, запроваджені в русифікованих правописах.

II: Особливості мови галицької діяспори

Нижче я розгляну, як діяспора зберегла елементи українського правопису перед русифікацією, а також деякі галицькі риси, які вона зберегла.

Варто відзначити, що не існує одного єдиного стандарту для діяспорної мови — нижче подано мову, яку я чула, виростаючи, і якою моя родина в Злучених Державах говорить і донині. Одначе, в кожній родині є свої варіяції.

Основні орфографічні особливости мови галицької діяспори

Ось я перелічую головні характеристики мови галицької діяспори в порівнянню з літературною українською мовою. Хоча багато з них відповідають засадам Скрипниківки, не всі — часто це відображає реґіональні діялектні варіяції.

• Ширше використання літери ґ (ґ ніколи не було прибрано з альфабету+ використовувалося більше, ніж у Скрипниківці).
• Більше запозичених слів з жіночим родом.
• Використання йотованих голосних (наприклад, ія, а не ia) та використання ав для дифтонга au.
• М’який л більш поширений у запозичених словах (діяспора завжди мала м’який л, на відміну від Скрипниківки).
• Закінчення –и (а не –і) у деяких родових відмінках (якости, крови).
• Використання т (а не ф) для грецького θ (маратон, Атени).
• Суфікс –ові/-еві (а не –у/-ю) використовується у чоловічих іменниках у давальному відмінку.
• Відмінність y наголосі.
• Використання а (а не о) в словах, таких як манастир, шаравари.
• М’який н у закінченнях прикметників (народній).
• Закінчення –тер (а не –тр) у таких словах, як міністер, Олександер.
• Використання е замість є в словах, таких як Європа.
• Використання е для грецького η у таких словах, як Атени, хемія.
• Відмінювання запозичених іменників середнього роду (кіно, бюро, Торонто) (наприклад, в школах Чікаґа, до бюра).
• Більше використання літер ф і ш, а також інші незначні орфографічні варіяції.

Як діяспора зберегла елементи українського правопису 1928 року

Таблиця нижче підкреслює деякі головні особливости мови діяспори, що узгіднюються зі Скрипниківкою, на відміну від русифікованих правописів, запроваджених у 1930-их роках та пізніше:

Правопис 1928 р.	Правопис 1933 р. (або пізніше)	Правопис 2019 р. (або 1990)
Використання літери ґ у новіших запозиченнях (напр., Чікаґо)	Літера ґ вилучена з альфабету	Літера ґ відновлена, але в меншій кількості слів, ніж раніше (напр., Чикаго)
Жіночий рід для деяких запозичень (напр., метода)	Рід змінено на чоловічий (напр., метод)	Застосовується правило 1933 р.
Використання йотованих голосних: ія, ію, оє (напр., діяспора, тріюмф, проєкт)	Звуки змінено на: іа, ій, ое (напр., діаспора, тріумф, проект)	Застосовується правило 1933 р. для іа та ій Прийняті обидва варіанти ое/оє (проект/проєкт)
Використання ав для дифтонга au (напр., авдиторія)	Звук змінено на ау (напр., аудиторія)	Прийняті обидва варіянти ау/ав (аудиторія/авдиторія)
Використання м’якого л у новіших запозиченнях (напр., кляса, лябораторія)	Замінено на твердa л у цих словах (напр., лабораторія)	Застосовується правило 1933 р.
Закінчення -и в родовому відмінку деяких іменників жіночого роду (напр., незалежности, радости)	Змінено на -і (напр., радості)	Прийняті обидва варіянти
Використання т для грецької θ (напр., маратон)	Змінено на ф (напр., марафон)	Прийняті обидва варіянти
Використання закінчення –ові/-еві у давальному відмінку іменників чоловічого роду	Перехід на –у/-ю У 1933: –ові/-еві все ще переважні, але –у/-ю також згадані Після 1945: Обидві форми визнані прийнятними	Прийняті обидва варіянти
Наголос зазвичай на перший склад (напр., подушка, заїзд)	Наголос змінено (напр., подушка, заїзд)	Застосовується правило 1933 р.
Використання а (замість о) у словах типу манастир, ганчар, шаравари	Змінено на о (напр., 1945: монастир)	Використовується о: монастир, гончар, шаровари
Використання м’якого н (-ній) у прикметникових закінченнях (напр., народній, західній)	Змінено на твердий –ний	Застосовується правило 1933 р.
Використання –тер для написання слів типу міністер, циліндер, Олександер	Змінено на –тр (напр., міністр, циліндр, Олександр)	Застосовується правило 1933 р.
Використання е (замість є) у словах типу Европа	Змінено на є (у 1945 р.)	Застосовується правило 1945 р.
Використання е для грецької η у словах типу Атени, хемія	Змінено на і (напр., хімія)	Атени та етер тепер також прийнятні через дозвіл на т замість ф (але, здається, лише “хімія” а не “хемія” визнана офіційно)
Відмінювання іноземних іменників середнього роду (напр., до кіна)	Іноземні іменники середнього роду не відмінюються (напр., до кіно)	Застосовується правило 1933 р.

Кілька інших спостережень, які я помітила під час вивчення орфографій, варто згадати:

• Прийменник до + родовий відмінок (до школи, до Києва) був поширений у 1928 році; з 1933 року надавали перевагу прийменнику у + знахідний (у школу, у Київ). Нині чітких правил немає. До + родовий не вживається в російській мові.
• Кличний відмінок: за радянських часів використання кличного відмінка не було обов’язковим і розглядалося як форма, а не як відмінок. У російській мові кличний відмінок не вживається.
• У 1928 році подано два варіянти: дев’ятдесят і дев’яносто; у 1933 році прийнятий лише варіянт дев’яносто (який є нинішнім стандартом в Україні). Дев’яносто вживається і в російській мові.

Головні відмінності галицької орфографії від правопису 1928 року:

Головні закиди критиків у Галичині до українського правопису 1928 року стосувалися передусім написання слів чужомовного походження та вживання апострофа.

• Уживали ґ у більшій кількості слів, ніж передбачено в Скрипниківці (не лише для новіших запозичень)
• Уживали м’який ль ширше, ніж указано в Скрипниківці (не тільки в новіших запозиченнях; уживане постійно для звуку le)
• Уживали жіночий рід у більшій кількості запозичених слів
• Деякі відмінности в наголосах
• Менше вживання апострофа

Діяспора зберегла букву „ґ“

Буква ґ існувала в українському альфабеті з XVII століття. У Галичині вживання ґ у словах чужомовного походження було поширене, одначе згідно з новими правилами, викладеними в Скрипниківці, уживання ґ було дещо обмежене. Зокрема, орфографія вказувала, що іноземне g слід передавати через г у давніших запозиченнях (газета, графіка, гімназія, трагедія) і через ґ — у новіших (аґент, ґірлянда, ґума, дириґент, елеґантний, інтеліґент, міґрація, Чікаґо).

Критики правопису в Галичині, одначе, уважали таке розмежування заплутаним і заперечували проти нього:

Пояснення, що „в новіших запозиченнях треба чуже „g“ передавати через „ґ“, а в засвоєних давніше запозиченнях, особливо з грецької мови, віддаємо нашим „г“ — не тільки не є ніяким правилом, але суперечить наведеним там прикладам. Самі автори цього правопису не знають, які слова є давніше засвоєні, а які пізніше; крім невеличкої низки грецьких слів і тих, що перейшли до нас із старословянської мови, безліч абстрактних термінів перейшло до нас із західньо-европейських мов, де вимовляють грецьке „г“ як „ґ“. Як не як, а дивно бачити „грамофон“ (такий недавній винахід!) і „газету“ поруч „графа“. Ще цікавіше, що є між ними „газ“, слово, про яке пише Меє*), що воно є зовсім новітнім зразком штучно витвореного слова, що нагадує „Geist“ і вимовляється в усіх тих мовах, звідки воно до нас прийшло, через „ґ“: „ґаз“! (Михайло Рудницький, 1928)

Таким чином, буква ґ для „новіших“ слів, як-от ґімназія та етноґрафічний, усе ще можна було знайти в деяких галицьких виданнях (наприклад, приклади зустрічаються в часописі „Нова Хата“).

У 1933 році в Радянській Україні буква ґ було повністю вилучено з альфабету, оскільки наявність фонетичної відмінности між г і ґ була питомою рисою української мови. Оскільки в російській мові така відмінність відсутня, це рішення було явно спрямоване на русифікацію мови.

У Галичині ця буква залишалася поширеною аж до приєднання регіону до Радянського Союзу, тоді як галицька діяспора завжди продовжувала її вживати.

Варто зазначити, що українські науковці в діаспорі активно домагалися визнання літери „ґ“ в українському правописі, яку радянські лінгвісти відкидали. У грудні 1969 року Ярослав Рудницький (президент українських академічних установ і товариств у Канаді та США) надіслав англійською мовою меморандум до ЮНЕСКО в Парижі, закликаючи до повернення літери „ґ“ в український правопис. У меморандумі зазначалося: „Ця літера – як зазначено в меморандумі – існувала в українському альфабеті з XVII століття, була примусово скасована в Радянському Союзі у 1933 році і стала одним з актів лінгвістичного геноциду сталінської доби в СРСР“. Ярослав Рудницький понад 25 років збирав українські слова з літерою „ґ“ і видав працю під назвою „Ґ“ – закреслена літера в СРСР“ (Вінніпег, СКУ), у якій зібрав близько тисячі слів з „ґ“.* (Правописний хаос)

*Примітка: Оригінальну українську статтю було видалено, тому це — український переклад англійського перекладу оригіналу.

Цю букву було відновлено в Україні 1990 року, одначе й досі вона вживається рідко. В правописі 2019 року букву ґ офіціяльно повернули до вжитку для ширшого кола слів; проте навіть там передбачено написання г у багатьох чужомовних словах із звуком g — навіть у деяких „новіших“ словах, які 1928 року писалися з ґ (мігрaція, грaфік, Чикaго), а також у зовсім нових словах (блогер та маркетинг). Сучасний правопис вимагає вживання букви ґ для передачі звука g лише в давно усталених загальновживаних словах, таких як: ґанок, ґатунок, ґвалт, ґрати, ґрунт.

Натомість у діяспорі буква ґ уживалася послідовно, з’являючися в багатьох словах, які в Україні вимовляють і пишуть із г. Крім того, хоча більшість словників дотримувалися правопис Голоскевича, галицький варіянт із ґ часто траплявся як у мовленню, так і в друках — навіть у тих випадках, коли Скрипниківка не передбачала його вжитку. Це особливо стосується таких слів, як ґітара, ґімназія, ґазета. Також маємо багато друкованих прикладів уживання ґ у подібних контекстах.

Крім того, діяспора продовжувала вживати букву ґ у нових чужомовних словах (йоґурт, йоґа тощо) — практика, що була неможлива за обставин Радянського Союзу і, на жаль, не продовжується й сьогодні. Лише деякі люди вживають її в таких нових словах (блоґ тощо). Згідно з нормами Скрипниківки, нові запозичення із звуком g мають передаватися через букву ґ — отже, сьогодні вона повинна вживатися у всіх нових словах, що входять до української мови.

Правопис 1928 р.	Галицька діяспора	Літературна українська
балаган	балаґан*	балаган
газета	ґазета*	газета
гімназія	ґімназія*	гімназія
гітара	ґітара*	гітара
ґориля	ґориля	горила
ґудзик	ґудзик	гудзик
колeґа	колєґа	колега
мигдаль	міґдали*	мигдаль
ориґінально	ориґінально	оригінально
організація	орґанізація*	організація
танґо	танґо	танго
n/a	йоґурт	йогурт
Чікаґо	Чікаґо	Чикаго

Діяспора зберегла жіночий рід чужомовних слів

Історично склалося так, що деякі чужомовні слова набували жіночого роду при входженню в українську мову — звичайно через додавання букви а в кінці слова.

Внаслідок русифікації та норм 1933 року частина цих слів перейшла до чоловічого роду.

Правопис 1928 р.	Правопис 1933 р.
метода	метод
роля	роль
спіраля	спіраль
прогноза	прогноз

Коментуючи це, священник і мовознавець Іван Огієнко (1882–1972) писав у журналі „Рідна мова“: „Дуже багато чужих слів прийняли в нашій мові, закінчення -а, цебто стали словами жіночого роду (в російській мові вони звичайно цього -а не мають, цебто роду чоловічого)…“

Українська діяспора зберегла жіночий рід у таких словах. В Україні ж і досі загально вважають нормою правопису 1933 року.

Правопис 1928 р.	Діяспора	Літературна українська
бензина	бензина	бензин
word not listed	беретка	берет
ґардероба	ґардероба	гардероб
word not listed	заля / саля	зал
word not listed	зупа	суп
кооператив	кооператива*	кооператив
word not listed	ліхтарка	ліхтарик
оркестра	оркестра	оркестр
парада	парада	парад
пляжа	пляжа	пляж
птаха і птах	птаха	птах
салата	салата	салат

Сьогодні ми спостерігаємо, як українці природно надають новим чужомовним словам жіночий рід — що підкреслює історичну, досовєтську мовну тенденцію. Яскравим прикладом є вживання англомовних ІТ-запозичень у жіночому роді. Багато таких слів я щодня чую від колеґ в компанії, де працюю.

Англійське слово	Український варіянт
app	апка
story	сторя
bug	бага
gif	гіфка
avatar	ава, аватарка
feature	фіча
specification	спека
API	апішка
demo	демка
task	таска

Діяспора зберігла йотацію

Йотовані голосні — це важлива ознака української фонології, яка допомагає зберігати милозвучність та гармонію в мові. Це голосні, що передуються пом’якшеним приголосним /й/ перед іншою голосною, полегшуючи перехід між голосними та запобігаючи вокальному гіятусові — тобто появі двох різних голосних у суміжних складах без приголосного між ними. Наприклад, у чужомовних словах це означає, що звуки ia та ie мали би писатися як ія та іє. Такий запис робить вимову природнішою та плавнішою.

На початку ХХ століття, під час дискусій про унормування української мови, писемна практика на Наддніпрянщині вживала паралельно як форми з йотацією, так і без неї. Коли ж у 1919 році було ухвалено перші норми, форма з йотацією — ія, іє — дістала перевагу над ia, ie. Водночас у Галичині, де українська писемна традиція була усталеніша, форми з йотацією вживалися послідовніше. Після Правописної конференції 1927 року правила були зорієнтовані на галицьку писемну практику.

Зрештою, у Правописі 1928 року було закріплено такі норми:

• іа → ія (напр., матеріял)
• іе → іє (напр., гієна)
• іу → ію (напр., тріюмф)
• іо залишалося іо (напр., соціологія)

 Йотацію також унормували в таких випадках:

• ое → оє (напр., проєкт)

Натомість Правопис 1933 року скасував йотацію голосних у запозиченнях — і не лише для a, u, o, але навіть для е та і. Відповідно до цих норм, до 1946 року було обов’язково писати слова на зразок діета та руіна — без йотації (не „дієта“, „руїна“). У 1946 році йотовані голосні е та і повернули у правопис, хоча з окремими винятками. Наприклад, слово проект так і залишилося без йотації. Скасування йотації голосних зближувало українську мову з російською.

Правопис 1928 р.	Діяспора	Літературна українська
слово відсутне	Адріян(а)	Адріан(а)
варіянт	варіянт	варіaнт
діялект	діялект	діaлект
слово відсутне	діяспора	діaспора
слово відсутне	Індіян	Індіaн
ініціятива	ініціятива	ініціaтива
Маркіян	Маркіян	Маркіaн
матеріял	матеріял	матеріaл
соціяльний	соціяльний	соціaльний
тріюмфальний	тріюмфальний	тріумфальний
проєкт	проєкт	проект

Діяспора зберігла „ав“ для дифтонґу „au“

Щоби уникнути вокального гіятусу (з тих самих причин, що й у випадку з йотацією), у чужомовних словах при звукові au потрібно було вживати в замість у — тобто ав.

Відповідно, у Правописі 1928 року такі слова подавалися у формі з ав.

Але Правопис 1933 року відступив від цього, змінивши ав на ау у деяких словах, залишивши ав лише в таких, як Австрія та автор.

Сучасний правопис 2019 року зазначає, що в словах з давньогрецьким та латинським походженням літераційне поєднання au зазвичай передається як ав: автентичний, автобіографія, автомобіль, автор, авторитет, автохтон, лавра. Щодо давніх грецьких та латинських запозичень, які в радянських правописах передавались через ау, тепер допускаються обидва варіянти — ау і ав.

Правопис 1928 р. / Діяспора	Правопис 1933 р.	Правопис 2019 р.
авдиторія	аудиторія	Прийняті обидва варіянти
авдієнція	аудіенція	Прийняті обидва варіянти
скавт	скаут	Прийняті обидва варіянти
клявза	кляуза	Прийняті обидва варіянти
фавна	фауна	Прийняті обидва варіянти

Діяспора зберігла ав у тих словах, які під час русифікації набули форми ау.

Діяспора зберігла м’який „л“ у запозиченнях

Українська мова історично мала і м’який, і твердий звук л у чужомовних словах. У старіших запозиченнях (до середини XIX століття) переважав твердий л. Однак існувала також регіональна відмінність: на Сході переважав твердий л, а на Заході — м’який.

Тверді форми: ла, ло, лу, ле
М’які форми: лі, ля, льо, лю, лє

У Правописі 1928 року було встановлено чіткі правила:

• Грецькі слова та старі запозичення мали писатися з твердим л (напр., атлант, аналогія).
• Новіші запозичення з західноевропейських мов — з м’яким л (напр., аероплян, бальон, блюз, автомобіль).

Правопис при цьому зберіг норму, що поєднання le завжди пишеться з твердим л: ле (напр., білет, колеґа, холєра).

У Галичині, де м’який л був поширеніший, особливо в поєднанні лє, не всі галичани сприйняли ці нові правила:

„Чому в нашій мові втрачено звук лє у новому правописі, і тепер кожне le треба писати сталево (!) як ле, отже Шіллер, а Lelewel слід писати Лелевел (чи, може, ль)?” (Михайло Рудницький)

Дійсно, в Галичині багато хто продовжував уживати м’яке л у поєднанні лє — незалежно від приписів. Це видно і в публікаціях після 1928 року, зокрема у журналі „Діло“, де трапляється форма проблєма.

У Правописі 1933 року було введено стандартизацію л у всіх запозиченнях, із примусовим уживанням твердого л, що наближало українську мову до російської вимови. Ці правила досі діють в Україні.

Натомість діяспора зберегла м’який л у багатьох запозиченнях, зберігаючи цю мовну відмінність.

Більше того, діяспора не тільки дотримувалась норм Скрипниківки щодо м’якого л, а й часто вживала (й вживає) м’який лє у мовленні та деяких друкованих виданнях.

1929 Holoskevych	Діяспора	Літературна українська
алькоголь	алькоголь	алкоголь
антологія	антольоґія*	антологія
балькон	балькон	балкон
Лондон	Льондон*	Лондон
плян і план	плян	план
кляса (рідше клас)	кляса	клас
лямпа	лямпа	лампа
льокальний	льокальний	локальний
мармеляда	мармуляда	мармелад
Роксоляна	Роксоляна	Роксолана
проблема	проблєма*	проблема
білет	білєт*	білет (квиток)
телефон	телєфон*	телефон
лекція	лєкція*	лекція

*Випадки, коли діяспорський/галицький варіянт відрізняється від правопису 1928 року

Діяспора зберегла „-и“ в родових відмінках

У правописі 1928 року закінчення родового відмінку для іменників жіночого роду, що закінчуються на –ть після приголосного, а також для деяких інших слів було -и. Це відповідало й галицькій мовній практиці того часу.

У 1933 році це закінчення було змінене на -і. Проте, залишаючись вірними нормам правопису 1928 року, українці в Галичині продовжували вживати -и аж до входження до складу Радянського Союзу, а українці в діяспорі зберегли цю традицію аж понині.

Від 2019 року закінчення -и знову прийняте в Україні нарівні з -і. Однак більшість досі надає перевагу формі -і.

Правопис 1928 р. / Діяспора	Правопис 1933 р.
ідентичности	ідентичності
незалежности	незалежності
радости	радості
смерти	смерті
любови	любові
крови	крові
соли	солі
осени	осені
Руси	Русі

Діяспора зберегла „т“ для грецької літери „θ“

В українській мові літера ф уживається головно в словах чужомовного походження. Вона передає φ (фі) у еллінізмах, f та ph у словах із латини й західноєвропейських мов (а також v з німецької) та подібні звуки з інших мов.

Згідно з мовознавцем Юрієм Шевельовим, звук ф не природний для української мови і є запозиченим. Його прийняття в мові викликало значний опір: замість нього часто вживали хв, а іноді х або п.

У передмові до свого Словаря української мови (1909) Борис Грінченко зазначає, що звук ф звичайно вимовляється як хв (перед голосними, крім у) або х (перед приголосними й у). Тому він включив під літеру ф лише ті слова, для яких не знаходив варіянтів із хв чи х (напр., хвабрика, хварба, хвиґура).

Освічені кола, що часто послуговувались російською чи польською, де ф є природнішим звуком, сприймали хв як простонародне і надавали перевагу ф. У результаті вживання ф закріпилось у совєтські часи, оскільки це сприяло наближенню української мови до російської.

Літера ф (а іноді фт) уживалась також для передачі грецької літери θ (тета) — нарівні з іншими українськими відповідниками (т, хт, п).

Але в правописі 1928 року було усталене правило на користь т, що відповідало європейським нормам: грецьке θ треба передавати як т (а не ф) у всіх словах грецького походження.

Отже, як показано нижче, звук ф (не хв) слід вживати в словах іншомовного походження, таких як фабрика, філософія, професор, але грецьке θ передається через т (не ф) у словах як-от: театр, бібліотека, метода, етер, катедра, міт.

У 1933 році це правило було скасоване, і тепер θ передавалося як ф, відповідно до російської транслітерації, окрім слів, що потрапили в українську через латину чи західноєвропейські мови, де зберігали т: орфографія (ὀρθογραφία), але ортопедія (ὀρθοπαιδεία через латинське orthopaedia), Федір (Θεόδωρος), але теологія (θεολογία через theologia), кафолічність (καθολικότης), але католицизм (catholicismus із καθολικισμός), тощо.

У діяспорі, а ймовірно й у Галичині, т послідовно вживалось у подібних словах.

У правописі 2019 року зазначено, що звук th у словах грецького походження передається як т:
антологія, аптека, бібліотека, католицький, ортодокс, ортопедія, театр, теорія, Теодор. Але у словах, усталених із літерою ф, допустимий орфографічний варіянт: анафема і анатема, ефір і етер, кафедра і катедра, міф і міт, Афіни і Атени, тощо.

Голоскевич / Діяспора	Правопис 1933 р.	Правопис 2019 р.
етер	ефір	Прийняті обидва варіянти
маратон	марафон	Прийняті обидва варіянти
міт	миф	Прийняті обидва варіянти
Атени	Афіни	Прийняті обидва варіянти

Діяспора зберегла „-ові“ у давальному відмінку

Як частина процесу русифікації, закінчення давального відмінку іменників чоловічого та деяких середнього роду було поступово змінене з -ові (-еві/-єві) на -у (-ю), яке повністю збігається з російською мовою (де форми -ові узагалі не існує).

У правописі 1928 року для більшості іменників чоловічого роду закінченням давального відмінку є -ові (-еві/-єві): братові, сторожеві, учителеві, роєві.

Для більшости іменників середнього роду — -у (-ю), окрім живих істот на -ко: теля́ткові, дитя́ткові, ягня́ткові, а також у словах як: лихові, військові, святові, серцеві, сонцеві.

До 1945 року правопис дозволив уживання обох варіянтів для іменників чоловічого роду та середнього роду на -ко, а для інших середнього роду — лише -у (-ю).

Правопис 1928 р.	Правопис 1945 р.
братові	братові або братy
дитякові	дитякткові або дитяктку
немовляткові	немовляткові або немовлятку
святові	святу
серцеві	серцю
сонцеві	сонцю

У діяспорі я зустрічала винятково форми на -ові (-еві/-єві) для згаданих типів іменників. Цікаво, що моя мати та ще деякі люди з діяспори вимовляють це як -ови, що віддзеркалює давню галицьку вимову.

У сучасній Україні, згідно з правописом 2019 року, прийняті обидві форми — -ові і -у — як для іменників чоловічого, так і середнього роду. Однак на практиці більшість надає перевагу коротшій формі -у.

Деякі мовознавці вважають, що тільки закінчення -ові (-еві/-єві) є питомими для української мови у давальному відмінку іменників чоловічого роду, а не -у (-ю).

Діяспора зберегла традиційний наголос

Навіть наголоси в словах було змінено з метою наближення української мови до російської. У правописах 1928 і 1933 років простежується зміна наголосів у певних словах.

Правопис 1928 р.	Правопис 1933 р.
душний	душний
заїзд	заїзд
осідок	осідок
подушка	подушка

Однак що стосується наголосу, то не лише Галичина й діяспора зберегли частину норм правопису 1928 року, але й багато автентичних галицьких наголосових особливостей, які історично були ближчі до польських.

Голоскевич	Галицька діяспора	Літературна українська
слово відсутне	була	була
слово відсутне	булавa	булавa
католицький	катoлицький*	католицький
корисний	кoрисний*	корисний
Олег	Олег*	Олег
повeрх	повeрх	пoверх
пoдушка	пoдушка	подушка
Ромaн	Рoман*	Ромaн

*Випадки, коли діяспорський/галицький варіянт відрізняється від правопису 1928 року

Діяспора зберегла додаткові правописні правила

Правопис слів українського походження

Діяспора дотримується також кількох інших правописних правил, викладених у Скрипниківці, щодо українських слів.

о проти а

У правописі 1928 року зазначено: „В деяких словах старе о, головним чином перед постійно наголошеним а, здавна перейшло в а (хоч і не по всіх говірках)». Таким чином, такі слова мають писатися з а: багато, гарячий, калач, хазяїн, ганчар, манастир, шаравари. Винятки: поганий, ногавиці, корявий.

Як я розумію цей пункт, первісно в цих словах було о, але до 1920-х років у багатьох говірках уже вживався звук а, за винятком деяких реґіонів. І в 1928 році було закріплено написання з а — ймовірно, тому що це було поширеніше в києво-полтавському варіянті.

Проте, після 1928 року частина слів знову перейшла на о, як-от у словах гончар і монастир.

У діяспорі я завжди чула горячий і колач, що, найімовірніше, є галицизмами — особливо з огляду на те, що о ближче до польського (bohater, bogaty, gorący).

До речі, в російській мові ці слова хоч і пишуться з о (горячий, богатый), вимовляються з а.

Правопис 1928 р.	Галицька діяспора	Літературна українська
гарячий	горячий*	гарячий
гарячка	горячка*	гарячка
калач	колач*	калач
манастир	манастир	мoнастир
шаравари	шаравари	шарoвари

*Випадки, коли діяспорський/галицький варіянт відрізняється від правопису 1928 року

М’який н у прикметниках

У правописі 1928 року після приголосного прикметники мали писатися з м’яким -ній, aле в 1933 році це було змінено на твердий -ний.

Протягом деякого часу форма з м’яким н зберігалася в Галичині та в частині друків діяспори. Проте, схоже, усталеного стандарту не було: в одних діяспорних словниках уживається -ній, в інших — -ний. Навіть у словнику Марії Дейко (Ukrainian-English Dictionary) можна знайти слова з обома формами: народній, західній, але водночас рідний. Ба більше, в деяких недавніх статтях у діяспорній газеті „Свобода“, яка декларує дотримання правопису Скрипниківки, уживається тверда форма -ний у таких словах.

Правопис 1928 р. / Діяспора	Літературна українська
західній	західний
народній	народний
рідній	рідний
трикутній	трикутний

Правопис слів чужомовного походження

Діяспора також зберегла кілька інших правописних правил, викладених у Скрипниківці, щодо слів чужомовного походження.

Правопис 1928 р. / Діяспора	Літературна українська
маґістер	магістр
міністер	міністр
Олександер	Олександр
Европа	Європа
Євген*	Євген
Атени	Афіни
хемія	хімія

-тер / -дер проти -тр / -др

Згідно з правописом 1928 року, новіші запозичення мають уживатися з -тр і -др:
діяметр, семестр, театр, центр. Натомість давніші запозичення подаються як -тер і -дер:
Олександер, маґістер, міністер.

У 1933 році це правило було скасовано: тепер усі слова мали писатися з -тр і -др.

У діяспорі ми завжди писали такі слова з -ер. Навіть дотепер українці в діяспорі мають імена Олександер, а не Олександр.

е проти є

Згідно з правописом 1928 року, новіші запозичення, які починаються на е, пишуться з е, а не є:
Европа, Евпаторія, епізод, еконімія, Еспанія. Натомість давніші грецькі запозичення пишуться з є:
Євген, єретик, Єгипет тощо. Пізніше (в 1945 році) було впроваджено зміну — частина нових слів мала писатися з є: Європа, Євпаторія тощо.

У діяспорі ми завжди вживали Европа, а не Європа. Але цікаво, що ми також часто кажемо Евген, а не Євген — це, очевидно, галицизм. До речі, ім’я Евген друкувалося в Галичині ще до Другої світової війни, після 1928 року.

Грецьке η

Згідно з правописом 1928 року, грецька літера η в старших запозиченнях передається як и:
митрополит, Дмитро. У новіших словах, позичених через західні мови, η передається через е:
телеграм, система, бібліотека, а також Атени, етер, хемія. У пізніших правописах було запроваджено написання і: Афіни, ефір, хімія.

Діяспора зберегла правило 1928 року — і досі використовує: Атени, етер, хемія, міт, катедра.

Діяспора зберегла відмінювання чужомовних іменників середнього роду

Згідно з правописом 1928 року, чужомовні іменники середнього роду відмінюються за українськими моделями.

У словнику Голоскевича зазначено, що Чікаґо не відмінюється як виняток. У діяспорі ми зазвичай відмінюємо назви місць на зразок Чікаґо, Торонто: їду до Чікаґа, приїхала із Торонта.

У правописі 1945 року було встановлено: чужомовні іменники на -о не відмінюються.

У правописі 2019 року це правило збережено: слова іншомовного походження на -о не відмінюються, за винятком усталених в українській мові слів як вино, пальто, ситро.

Правопис 1928 р.	Галицька діяспора	Привописи 1945 & 2019 рр.
до авта	до авта	до авто
до бюра	до бюра	до бюро
до депа	до депа	до депо
до кіна	до кіна	до кіно
до Чікаґо	до Чікаґa*	до Чікаґо

Як діяспора зберегла галицькі правописні особливості

Окрім збереження певних норм правопису Скрипниківки, діяспора також утримала численні галицькі мовні особливості, які не завжди були відображені у правописі 1928 року, але становлять важливу частину традиційної української мови, зокрема в Західній Україні.

Галицьке вживання літери ф

Хоча використання літери ф в окремих випадках пов’язане з русифікацією (як у випадку грецької θ), у Галичині в певних словах ф траплялася частіше й залишилася поширеною у мові діяспори (а подекуди й тепер ще чутна в самій Галичині). Це, вірогідно, результат польського й німецького впливу.

Наприклад:

• фасоля замість квасоля (з грецької φάσηλος → лат. phaseolus)
• фляшка замість пляшка (з нім. Flasche)
• шуфляда замість шухляда (з австр. нім. Schubfach)

Діяспора	Голоскевич / літературна укр.
фасоля	квасоля
фіртка	хвіртка
фляшка	пляшка
футро	хутро
картофля	картопля
шуфляда	шухляда
Стефан	Степан

Літери ш проти с

У кількох словах ми вживаємо ш замість с, як-от у шклянка, шкло, Штокгольм. Це діалектизм, що виник під впливом польської та/або німецької мов.

Цікаво, що бувають і зворотні випадки. Наприклад, удома ми зазвичай казали скарпетки замість шкарпетки (хоч я знаю й діяспорні родини, які вживають шкарпетки). У книжці „Лексикон львівський“ подано обидва варіянти цього слова — з с і з ш. Крім того, в діяспорному словнику, виданому 1931 року, я натрапила на приклади слів слюб і скіра (хоч подано такожшкіра, але не подано шлюб). Проте вживання таких слів я ніколи не чула.

Діяспора	Голоскевич / літературна укр.
шкелєт	скелет
шпараґ / шпараґі / шпараґи / ашпараґус	спаржа / аспарагус
Штокгольм	Cтокгольм
шкло	скло
шклянка	склянка
cкарпетки	шкарпетки
скіра*	шкіра
слюб*	шлюб

Інші літерні відмінности

• о замість і: возьму, моцний
• ж замість з або с: ріжні, ріжниця, риж

Ці приклади згадувалися вище, оскільки вони також фіґурують у Скрипниківці, проте подамо їх тут для повноти галицьких рис:

• о замість а: горячий, колач
• а замість о: шаравари, манастир

Що до манастир проти монастир, після впровадження о (імовірно у правописі 1945 року), один читач у діяспорній газеті „Свобода“ писав, що така зміна не виправдана, бо на всій Україні вживається саме манастир, і зазначав: „Це слово походить від візантійського manastyrion, що в наших пам’ятках з XI століття фіґурує виключно як манастир, а не монастир“.

***

Інші риси галицько-дiяспорного мовлення

Галицький лексикон, синтакса і фразеологія

Як я вже згадувала вище, діяспора зберегла не лише правописні, але й лексичні, синтаксичні та фразеологічні особливості галицької української мови. Це проявляється в доборі слів, конструкції речень, усталених висловах тощо.

Докладніше про це читайте тут (англійською мовою)

Галицька вимова

Діяспора також зберегла частину старої вимови, яку буде розглянуто в окремій статті (незабаром).

Порядок м’якого знака в альфабету

Діяспора зберегла первісне розміщення м’якого знака (ь) — в кінці альфабету.

У сучасній Україні цей знак став третім від кінця (після щ і ю) з 1993 року — не за радянської влади, а вже після незалежности. Це було зроблено для узгодження українського альфабетного порядку з російським.

Докладніше про це читайте тут (англійською мовою)

Текст: Арета Ковальська

Заввага: Оригінальнa стаття була написана англійською мовою. У співпраці з ChatGPT я переклала її на Скрипниківку. Водночас, хоч я й виросла, говорячи українською, у змішаному варіянті Скрипниківки та галицької мови, я не володію нею вільно — адже передусім я є носійкою англійської мови. А ChatGPT, хоч і володіє українською мовою, не володіє варіянтом Скрипниківки досконало; хоч деякі риси він передає правильно, інші — надто архаїчні або галицькі, й не належать до Скрипниківки. Отже, я, як могла, виправила текст. Проте, можливо, в тексті залишилися деякі похибки.  

Джерела:

• Український правопис 1928
• Український правопис 1928
• Український правопис 1933
• Український правопис 1945
• Український правопис 2019
• Правописний словник
• ГАЗЕТНІ ЗАМІТКИ ПРО ПРАВОПИС (1907–1944)
• Соборний правопис 1928 року
• Правопис і літературна мова
• Правописні дебати у галицькій періодиці 20-х — початку 30-х рр. ХХ ст.
• “Правопис – Корсет мови?” Ірина Фаріон
• іа – ія
• Звук “ф” — неприродний для української, запозичений
• СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
• Українська інтеліґенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації
• «Правописний хаос». За якими мовними правилами писала українська діаспора.
• ПРАВОПИСНІ ДИСКУСІЇ В СЕРЕДОВИЩІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
• Зіянна