Лексикон третьої хвилі української діаспори

Або зникнення галицького лексикону і як він зберігається в діаспорі

Коли я переїхала до України, мені довелося вчити всі нові українські слова. Виявилося, що все життя я говорила галицькою/діаспорською українською мовою, яка містить багато діалектизмів, полонізмів та архаїзмів. Щоб прослідкувати різницю між обома мовними варіантами, а також щоби задокументувати те, як говорить моя сім’я, я почала вести словник.

Список слів вийшов доволі обширним. Наскільки мені відомо, багато родин в українській діаспорі вживають слова схожі до тих, які вживала я. Тож я вирішила опублікувати свій словник.  До того ж, це є спробою зберегти західний діалект української мови, яким досі ще говорять у Північній Америці, та який, одначе, вже поволі зникає.

Звичайно, це не перша спроба створити словник різних українських діалектів.  Багато списків львівських, або галицьких слів публікувалися в інтернеті, як наприклад цей. Видавалися також книги, як наприклад Гвара, або недавно опублікований на більш ніж 800-х сторінках словник під назвою «Лексикон Львівський».  Останній містить багато слів з мого списку, але не всі. Тому, на мою думку, поле для досліджень діаспорської мови все ще залишається.

Галицький діалект

З історичних причин в Галичині сформувався особливий діалект української мови. Українці Галичини проживали по сусідству з поляками і постійно чули польську мову, яка була офіційною і переважала в містах і містечках. Також було багато польсько-українських шлюбів. Тому галицький діалект має багато спільного з польською. Окрім того, на відміну від решти України, Галичина ніколи не була у складі Російської імперії, тому українська мова тут зазнала менше утисків і впливу російської. Коли ж Галичина приєдналася до решти України у складі Радянського Союзу, то мова у ній теж почала змінюватися під впливом русифікації, стандартизації, а також внаслідок природного мовного розвитку.

Українська діаспора

З іншої сторони, галицький діалект, включно з його лексикою, вимовою і правописом, досить добре зберігся в діаспорі.

Цьому сприяли кілька факторів, а саме:

  • велика кількість іммігрантів з Галичини в багатьох діаспорських общинах.
  • Дуже повільний розвиток мови в діаспорі. Збереження в ній певних старих слів, особливо тих, які стосуються технологій. Наприклад, «загасити світло» походить ще з часів, коли для освітлення використовували вогонь, або «перо» (в значенні «ручка»), нагадує про гусяче перо для письма.
  • відсутність русифікації мови в діаспорі.

Щоб було зрозуміло: коли я вживаю слово «діаспора», я маю на увазі общини, які утворилися з третьої хвилі еміграції (1940-ві -1950-ті роки), багато представників якої були вихідцями з Західної України і зокрема з Галичини. Хоча думаю, що в старших українських общинах мова була подібною, оскільки дві перші хвилі іммігрантів теж походили з Західної України (Галичини, Буковини, Прикарпаття). Та все ж саме представники третьої хвилі почали становити більшість в житті общин у різних районах Північної Америки, особливо в таких містах, як Чикаго.

Я виросла в українській спільноті в Чикаго, де в багатьох українських організаціях, таких, як «Рідна школа», «Пласт», «СУМ», вживався діалект, яким говорила моя сім’я. Тому, навіть, якщо хтось походив з Центральної, чи Східної України, то найчастіше він потрапляв під вплив галицької мови, якщо був залучений до спільноти. По суті, моя бабуся по татові походила з Центральної України з російськомовної сім’ї, але оскільки її чоловік був з Бойківщини на Прикарпатті, то в основному вона перейняла західний український діалект.

Галичина сьогодні

Деякі з «діаспорських» слів можна почути на Західній Україні і сьогодні, але переважно у сільській місцевості і від людей старшого покоління. Для сучасного українця, особливо молодого, діаспорський діалект видається дуже застарілим, навіть у тих районах, звідки походить сам діалект. Деякі слова справді застаріли, однак більшість є діалектизмами, які збереглися в діаспорі, але зникли в Україні.

Та є декілька слів, які широко вживаються всіма поколіннями у Львові та інших галицьких містечках. Наприклад, «ровер». Деякі слова починають відроджуватися у сучасній мові завдяки тому, що все більше зростає інтерес до історії Львова і старої мови. До прикладу, багато сучасних ресторанів і кав’ярень вживають саме цю стару львівську/галицьку лексику в своїх меню.

Порівняння з польською і російською мовами

До багатьох слів у моєму словнику я дописала переклад на російську, або польську мови. Порівнявши, можна легко помітити, що «діаспорські» слова схожі до польських, а багато слів з «літературної української» – до російської. Це зовсім не означає, що такі слова є обов’язково полонізмами, чи русизмами. Просто слід пам’ятати, що польська мова мала значний вплив на розмовну мову в Західній Україні. А також те, що після Другої світової війни українська розмовна мова зазнала сильної русифікації на Заході України. Тому в ній є багато русизмів.

Особливо цікаво спостерігати випадки, в яких буває навпаки: коли діаспорське слово ближче до польського і російського, ніж до літературного українського (наприклад, «важне»), або ближче до російського, ніж до польського, чи українського.  Як написав у коментарі до однієї з моїх попередніх статей Andrew Sorokowski, це можна пояснити тим, що ці слова мають старе слов’янське походження. «Деякі старі галицькі слова здаються сучасним українцям русизмами. Наприклад, «воздух». Проте воно є просто старим церковнослов’янізмом, який набув поширення у 19-му столітті завдяки Греко-католицькій церкві».

Цікаво також спостерігати, як слово в одній мові має зовсім інше значення в іншій (наприклад «склеп»).

Тому за кількома очевидними винятками, я не можу знати, чи слово є русизмом, полонізмом, чи слов’янізмом. У будь-якому разі я не маю на меті визначити, який діалект, чи яке слово є кращим, чи більш автентичним, а лише візуально співставити мови.

В книзі «Contested Tongues»: Language Politics and Cultural Correction in Ukraine» Лади Біланюк описані деякі особливості русифікації української мови. Деякі приклади подані в таблиці:

Основні зміни

Деякі тенденції, які я виявила між «діаспорською» мовою і «стандартною українською»:

– Маскулінізація фемінітивних форм.
– є перейшло в e
– я  –  a
– ґ – г
– ф – п, хв, х

Таблиця справа (взята з книги Ірини Фаріон «Мовна Норма») детально показує деякі з цих змін, а також коли вони були введені в офіційний український правопис, сприяючи її асиміляції до російської. Правопис 1929 року, відомий теж як «скрипниківський», продовжував вживатися українцями в Галичині і діаспорі після реформ орфографії 1933 року. Однак після Другої світової війни Галичина опинилася у складі Радянського Союзу і теж була змушена перейти на офіційний правопис.

Історія вживання літери «ф» в українській мові теж доволі складна і цікава. Як пише Вікіпедія, у слов’янських мовах ця літера вживається, як правило, у словах іноземного походження (з грецької, латини, германських мов).

«Лінгвістичного втручання зазнали правила граматики, морфології та орфографії. Метою було асимілювати українську мову до російської і зробити її більш «політично коректною»…. Транслітерація слів грецького походження була змінена і асимільована до прийнятої в російській мові. Наприклад, транслітерація грецької літери «тета», була замінена з “т” на “ф”. Відтак слово «анатема» стало «анафемою», «мит» перетворився на «міф», (цитата з книги «Contested Tongues»).

Однак, якщо заміна деяких звуків на «ф» була одним із шляхів русифікації мови, то цікаво, чому сам звук «ф» був таким поширеним в Галичині до Другої світової війни, до русифікації. Я думаю, що причиною був вплив польської і німецької мов, оскільки в цих мовах звук «ф» часто вживаний. (У польській мові, цей звук, мабуть, поширився, під впливом німецької).

Отже, підсумовуючи, початково в українській мові було:
«квасоля», а не «фасоля» (від грецького «φάσηλος», яке перейшло в латинське phaseolus»);
«пляшка», а не «фляшка» (німецькою «Flasche»);
«шухляда», а не «шуфляда» (з австрійської німецької «Schubfach» або «Schublade»).

Хоча, хто знає, можливо, коли ці речі з’явилися в Західній Україні, вони початково мали в собі звук «ф».

Я колись чула, що слово «Хортиця» (острів Запорізьких Козаків) походить від латинського слова fortis (міцний), або швидше від похідних від цього слова: «фортеця», «фортифікація». Але замість звука «ф» вживали звук «х», бо він був більш природнім для українців.

Також хочу додати кілька власних спостережень стосовно відмінностей між «діаспорською» мовою, та «стандартною» українською. Вони перечислені у списку:

  • у діаспорі більш вживане закінчення «-ові», аніж «-у» в давальному відмінку чоловічого роду.
  • у діаспорі частіше відмінюються слова іноземного походження, як, наприклад, назви міст Чикаго, чи Торонто.
  • у діаспорі рідше вживається орудний відмінок в деяких випадках.

Діаспорський словник

В цілому в мене вийшов список понад 550 слів. Тут повний список, який я склала за допомогою Google Spreadsheets. До багатьох слів додано переклад на російську і польську, а також примітки стосовно їх значення, або вжитку. Список можна фільтрувати за категорією, частиною мови, типом змін, та ін., що дає можливість прослідкувати певні тенденції.

В колонці «Diaspora» вказано форми, які вживає, передусім, моя сім’я. Більшість з них є загальновживаними в діаспорі, однак є також декілька специфічних слів, які відомі/вживаються тільки в моїй сім’ї.

В колонці «Standard Ukrainian» я старалася вказувати найбільш прийнятні/стандартні слова, які вживаються в Україні. Однак інколи я додавала слова, які найчастіше чую, навіть якщо з літературної точки зору вони не зовсім коректні.

До списку я внесла також слова і фрази, які відрізняються лише відмінюванням, а також відмінності у сталих виразах та приказках.

Звичайно, іноді «стандартні» українські слова стають відомі і вживаються також і в діаспорі.

Я припускаю наявність помилок в колонках з російським і польським перекладом, оскільки я не дуже добре володію цими мовами. Мені часто допомагали друзі, але інколи доводилось користуватися перекладом Google Translate.

Все написане є лише результатом моїх власних спостережень і я буду рада почути будь-які уточнення та коментарі. В подальшому я буду доповнювати і редагувати мій список.

Автор: Арета Ковальська
Переклад: Оксана Карпа

4 thoughts on “Аграфи на фасадах Львова

  1. […] Аграфи повсюдно поширені у місті Львові, оскільки вони є присутніми на більшості будинків вісімнадцятого та дев’ятнадцятого століття, ділиться інформацією портал Тіні Забутої Галичини.  […]

  2. Дуже цікава інформація . Я теж маю копію народження свого батька (останній варіант) , s.Bachow , Przemysłanski powiat ? , підписана от. Сембратовичем. Хотілося б дістати копії? Таких книг, де також служили мої прапра пра родичі, священики.

  3. Якщо Ваша ласка, підкажіть, де саме знаходиться віконечко з жіночими профілями? Хотілося би побачити наживо…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *