Багато років тому я почала помічати дивні металеві предмети біля деяких дверей у місті Львові. Я не надавала їм якоїсь особливої уваги допоки не помітила такого предмету в Перемишлі у Польщі, і моя подруга розповіла мені що це – скребачка для взуття. Я тоді мало уявляла, що це буде початком якоїсь нової одержимості.
Скребачки для взуття у містах сягають своїм походженням тих часів, коли міські вулиці не мали твердого дорожнього покриття (лише уявіть собі все це болото), а кінні екіпажі були основним засобом пересування (також уявіть собі всі ці кінні екскременти). Відповідно, на підошви пішоходів наліплювалось усе це болото та інший бруд. Рішенням було: розмістити залізні скребачки для взуття біля вхідних дверей будинків, щоб люди могли використовувати їх для чищення черевиків чи мештів перед входом в будівлю.
Оскільки сьогодні міські дороги мають тверде покриття то скребачки для взуття стали свого роду неактуальним i застарілим елементом. Однак, вони все ще залишаються розкиданими по історичних районах міст у всьому світі – хоча люди вже їх більше не помічають, не кажучи вже про те, що вони не здогадуються про ту функцію, яку колись виконували скребачки. (Скребачки для взуття також можна побачити у сільській місцевості, тобто там, де вони ще досі залишаються частково актуальними.)
Цей простий за структурою винахід колись одночасно був як важливим елементом санітарної інфраструктури так і унікальним витвором майстерності. Скребачки майстерно виготовлялись у всіх ймовірних формах та розмірах, від найпростішої до деталізованого дизайну. Розміщувались вони у різних місцях, як перед входом (вхідними дверми, в’їзною брамою) в будівлю, так і всередині під’їзду будівлі, і були як окремо-розташованими елементами, так і розміщеними в нішах чи вмонтованими в перила чи паркан.
У Львові більшість скребачок є окремо-розташованими елементами, які можна побачити збоку від входу в будівлю, але я також зустрічала кілька скребачок, які були розташовані всередині будівлі.
Це був найперший «залізний предмет дивного вигляду», який я коли-небудь помічала:
Відтоді, з моменту першої такої зустрічі, я почала помічати їх по всьому місту.
Іноді вони розміщені всередині будівлі, як то у вхідному вестибюлі, у проїзді для карети, або й обабіч підніжжя головної сходової клітки будівлі:
Зробити світлину наступної скребачки було для мене справжнім випробуванням. Перш за все, мені потрібно було визначити код для входу в будинок. Опісля цього, мене зустрів злісним гавкотом собака, який аж ніяк не бажав дозволити мені зробити світлину. Ця скребачка розташована поруч зі сходами за двома подвійними розпашними (які відкриваються в обидва боки) дверима в кінці головного коридору, і щоразу як я намагалась відчинити двері та зайти всередину той собака починав гавкати та збігати по сходах в моєму напрямку. (Хоча, я вимушена визнати, це був доволі маленький песик, та все ж, мені було страшно!) Отже, в основному мені довелося сфотографувати через віконну частину дверей, зокрема через ту тафлю в якій не було скла.
Скребачки для взуття стали одними з моїх улюблених елементів архітектури. Я перебуваю в постійному пошуку цих елементів, і зафіксувала їх наявність у багатьох містах, так, як в цьому можна пересвідчитись завдяки створеному мною тегу «boot scrapers».
Скребачки для взуття – це рудименти, які більше не виконують функцію засобів для видалення бруду та екскрементів зі взуття, та у сьогоденні ці винаходи є свого роду ключем до міської історії, і нагадуванням про те, наскільки складно було колись пересуватись по місту.
Текст: Арета Ковальська
Переклад: Ігор Ковальчук
