Метричні книги (або метрики) – це реєстри із записами про рещення (народження), вінчання (шлюбу), поховання (смерті). Пріоритет у веденні метричних книг належав церкві. “Греко-католицькі реєстри спочатку велися староцерковною мовою (Київського ізводу), потім латинською і, врешті-решт, українською мовою. У періоди переходу записи іноді показують використання або суміш двох мов – староцерковної та латинської, або латинської та української… Влада династії Габсбургів використовувала реєстри римо- та греко-католицьких священнослужителів, які вели для неї метричні реєстри, замість створення з метою виконання таких функцій окремої бюрократичної структури. Відповідно, імператор Йосиф II видав укази, які започаткували відповідні процедури, яких необхідно було дотримуватися, і характер реєстрів, які повинні були зберігатися,” згідно Української Генеалогії Джона Д. Піхача.
Деякі з моїх предків були греко-католицькими священиками в Галичині, починаючи щонайменше з 1744 року. Знаючи їхні імена, і коли і де вони служили, мені вдалося знайти метричні книги, які вони зберігали в часи своєї служби у якості парафіяльних священиків. Це було доволі дивовижне почуття коли я тримала в руках 250-літні книги, які були написані від руки моїми прямими прадідами. Не лише тому, що я змогла знайти реєстраційні записи про народження моїх прямих родичів, але й тому, що я віднайшла книги трьох поколінь, які охоплюють період 70-ти років – від Королівства Польщі і протягом входження цієї території до складу Австрійської імперії; а також, я отримала змогу дізнатись яким чином методи та мови ведення реєстрації змінювалися протягом багатьох років
Королівство Польщі
Найстаріший реєстр, збережений предком, який я знайшла, датується 1764 роком. Мій пра-пра-пра-пра-пра-прадід отець Михайло Давидович був парохом у церкві Святого Миколая у містечку Кам’янка-Струмилова (на сьогоднішній день Кам’янка-Бузька) з 1744 року аж до його смерті у 1777 році. Коли він почав свою службу як священик, Кам’янка-Струмилова була одним з містечок Русинського воєводства Корони Королівства Польського. У 1772 році це воєводство було приєднано Австрійською імперією як частина провінції Галичина.
Церковний реєстр з 1764 по 1778 рр. – містечко Кам’янка-Струмилова
Отец Михайло вів свої парафіяльні реєстри староцерковною мовою, пишучи кожен новий запис з абзацу. (Цікаво, що обкладинка метричної книги підписана латиницею, можливо, таке найменування було додано пізніше).
У другому рядку першого абзацу під заголовком вказане ім’я мого дідуся. Кожен запис він починав словами: «Я, священик Михайло Давидович, парох церкви… охрестив…»
Австрійська Імперія
Церковний реєстр з 1771 по 1781 рр. – м. Кам’янка-Струмилова
Наступний реєстр вівся його сином Григорієм, який став парохом у містечку Кам’янка-Струмилова в 1777 році.
Коли Григорій прийняв священичий сан, містечко вже було частиною Австрійської імперії; Однак, потрібно було кілька років опісля 1772-го щоби ведення реєстру почало здійснюватися за тодішнім латино-мовним стандартом. На цьому етапі він, як і його батько, вів церковний реєстр староцерковною мовою. І, як і в зразках вище, він починав кожен запис датою та наступними словами: “Я, священик Григорій Давидовичъ, парох…”
Церковний реєстр з 1776 по 1786 рр. – м. Кам’янка-Струмилова
Деякі метрики він вів староцерковною мовою, але в реєстрі від 1776 року він почав вести записи латинською, і структурував їх рукописними колонками. (Хоча це трохи збиває з пантелику, тому що в згаданому вище записі, який датований 1781 роком він використовував староцерковну мову, а в наступному записі з більш ранньою датою він використовував латинську).
У другій колонці першого реєстраційного запису ми бачимо вказане його ім’я, але цього разу вже латинською мовою з використанням польської орфографії (так, як зазвичай вписувались імена): «Gregorius Dawidowicz Parochus»
Це, власне, був реєстраційний запис про його дочку Софію. Його ім’я вказується в обидвох колонках, як у другій так і в четвертій, як в якості парохіяльного священика так і батька:
Церковний реєстр з 1784 по 1837 рр. – село Дернів
Незабаром після того, як Галичина була включена до складу Австрійської імперії, парохіяльні священики забезпечувались попередньо-надрукованими реєстраційними книгами, для внесення записів щодо народжень, шлюбів і смертей. Таким чином, коли син о. Григорія, отець Павло Давидович, став парохіяльним священиком у сусідньому селі Дернів десь в ранні 1800-ті роки, метрики велись ним латинською мовою у попередньо-надрукованих реєстраційних книгах.
Ця сторінка датується 1818 роком, і на ній він зробив запис про народження його дочки Анни, моєї пра-пра-прабабці. Він використовує згадану вище «латинсько-польську» форму написання свого імені: Paulus Dawidowicz.
П.С. Цікаво прослідковувати, як упродовж століть прізвище Давидович видозмінювалось різними мовами та орфографіями: зі староцерковної до латинської з використанням польської орфографії, так як вказано в метриках аж до української мови з використанням системи орфографії «максимовичівки» так як написано на могилі Анни: «Анна Кинъ зъ Давидовичêв»
Текст: Арета Ковальська
Переклад: Ігор Ковальчук
