Історія дрогобицької цегельні на Заліссі

Григорій Сивохіп

В Дрогобичі на Заліссі збереглась до цього часу єдина з п’яти кільцевих печей для обпалювання цегли, які працювали в післявоєнний період. Це – унікальна інженерна споруда конструкції німецького інженера Фрідріха-Едуарда Гофмана (Friedrich Eduard Hofmann, 1818-1900). Він у 1857 р. блискуче вирішив інженерну проблему – винайшов безперервно діючу глинообпалювальну піч, поставивши виробництво цегли на більш раціональну основу.

Піч кільцева для обпалювання цегли на Заліссі
Фрагмент печі кільцевої
Схема печі кільцевої

Цегельня (цегольня – за давньою термінологією) розташована в 650 метрах від рогу вулиць Горішньої Брами (кінець вулиці) та Завіжної-бічної на давній дорозі до Ясениці-Сільної. На цьому розі збереглася споруда давнього збірника водогону Уріж-Дрогобич. Це – найвища точка міста (не враховуючи Гірку) – 340 м над рівнем моря. Ця дорога – найкоротший шлях до родинного гнізда І.Франка-Слободи в Нагуєвичах. Нею часто їздив він разом з батьком. Її згадує Володимир Чапельський в своїй книзі “Я любив їх усіх”. Цією ж дорогою планувалась у радянський період евакуація колективу долотного заводу (2,5 тис. чол.) для розміщення в Ясениці-Сільній при надзвичайних ситуаціях.

Споруда водозбірника водогону Уріж – Дрогобич

Не володіємо інформацією щодо часу побудови цегельні. Документально відомо, що в 1912 р. співвласниками цегельні були Шуцман Л. і Ґотесман Х. (Schutzmann L.i. Gottesmann H.). Останній проживав на вул. Собєського, 46 (тепер – вул. Лесі Українки).

В 1931 р. власником цегельні був Фукс Самуель (Fuchs Samuel), в минулому торгівець делікатесами, південними фруктами, солодощами, власник складу найкращої кави Юліуша Майнля у Відні, сніданкового локалю. Він проживав на вул. Ягелонській, 21 (тепер – вул. Данила Галицького).

В післявоєнний період цегельня належала Бориславській фабриці швейно-галантерейних виробів (цегельний завод №3). У 1970 вона була передана Дрогобицькому райпромкомбінату, який згодом об’єднався з Дрогобицьким міськпромкомбінатом. З грудня 1971 р. цегельня – в складі Дрогобицької фабрики господарсько-побутових виробів.

Цегла, ймовірно, вироблена на цегельні, розташованій на Заліссі

Із 1965 р., в зв’язку з переходом на обпалювання цегли в тунельних печах на заводах № 39 (Гірка) і № 40 (Війтівська Гора), кільцеві печі міста поступово виводились з експлуатації. Став відчутним дефіцит цегли. Тоді обком партії у 1987 р. доручив Дрогобицькому долотному заводу відновити роботу цегельні. За спогадами директора заводу Теофіля Ілика, цегельня була переоформлена на нового власника за лічені дні (за тодішньою термінологією – поставлена на баланс заводу). Вже через півроку цегельня почала працювати. Спеціалісти заводу багато зусиль приклали для покращення якості цегли і полегшення умов праці. Було механізовано транспортування виробів по всьому технологічному ланцюгу – змонтовано біля 1,2 км підвісних конвеєрів. Цегельня в складі заводу працювала до 2001 року.

Піч зараз знаходиться в досить занедбаному стані.  Як об’єкт культурної спадщини – взірець промислової архітектури, наочний приклад до історії розвитку технічної думки, вона підлягає збереженню для майбутніх поколінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *