Дрогобич. Історія однієї цеглини

Григорій Сивохіп

Знахідка незвичної цеглини з загадковим клеймом неабияк спантеличила “мисливця” за цеглою – цегеліста. На прямокутному сліді від клейма проглядався якийсь графічний візерунок. Його не вдалось ідентифікувати через значне пошкодження цеглини вологою.

Маркування цегли має свою усталену традицію. Конкуренція між виробниками цегли виробила необхідність позначати свою продукцію. Клеймо повинно бути лаконічним, легко впізнаваним та читабельним. Переважно, виробники ставили на цеглі свій криптонім. Найбільш амбітні з них клеймили своє повне прізвище. Корпоративні цегельні наносили на цеглі логотип своєї фірми. Деколи на цеглі клеймили назву місцевості, де знаходилась цегельня. Ще рідше на цеглині наносилось її власне ім’я – свідчення поваги та любові до неї. В післявоєнний час, ніби за інерцією, монолітна цегла ще певний період маркувалась, як правило, абревіатурою і номером цегельного (керамічного) заводу. З часом, через відсутність конкуренції при дефіциті цегли, якість цегли відійшла на другий план, маркування стало зайвим.

Невеликий, в порівнянні з довоєнною цеглою, формат знайденої цеглини (25 х 12 х 7 см) вказував на її радянське походження. Про це свідчила також якість цегли, далека від довоєнної, добре випаленої цегли, яка не боялась вологи.

З часом, знайшлась подібна цеглина, ліпше збережена, на якій можна було відчитати майже весь текст. На клеймі розміром 8,5 х 5,5 см вдалось розмістити 26 букв, цифр та знаків в 4 рядки. Це, напевно, світовий рекорд в маркуванні цегли. Перші два рядки “НКПБМ УРСР” вказують, що цеглина виготовлена не пізніше 1946 року (Народний комісаріат промисловості будівельних матеріалів УРСР 15 березня 1946 року був замінений на аналогічне міністерство). Як згадка про забуті нами Комісаріати, в місті ще збереглись кришки телефонних люків з позначенням російською мовою “НКС” (Народный комиссариат связи). На жаль, третій рядок з позначенням заводу-виробника важко прочитати. Напис четвертого рядка “Дрогобич” однозначно вказує місцезнаходження цегельні.

Наша цеглина, віком щонайменше 72 роки, не настільки стара, щоб бути предметом уваги колекціонера. Та скільки слідів історії в ній можна розгледіти! Насамперед вражає і дивує такий об’ємний текст маркування. Адже матеріал цегли, навіть дуже якісної, неспроможний відтворити стільки знаків на обмеженому просторі. Клеймо, яке важко ідентифікувати, втрачає свою роль гаранта якості. Та тоді, напевно, над цим не замислювалися.

Ця цеглина є свідком того, як тодішня командно-адміністративна система спромоглась за якихось 4-5 років так понизити якість цегли. Адже ще збереглось обладнання і кадри робітників-спеціалістів для виробництва якісної цегли. Ще більш наочно це спостерігається на кахлі, який вироблявся на Гірці. В Дрогобичі в старих кам’яницях ще збереглися грубки-голландки, складені з якісного кахлю, виробленого в довоєнний період в кахлярні Дрогобицьких керамічних закладів “Гірка” під торговою маркою “DROKAF”. За короткий час кахель став вироблятись до невпізнання неякісним як за геометрією, так і за якістю покриття поливою невизначеного кольору.

Звернімо увагу, що клеймо написано українською мовою. Цеглина є свідком першої хвилі українізації на Західній Україні. Нагадуємо, що був ще короткий період другої українізації під час хрущовської відлиги в кінці 50-х років минулого століття. Вже скоро загравання прийшлої влади з населенням закінчилось,і вся технічна документація, в тому числі маркування продукції велось російською мовою. І так було до 1989 року.

Нами виявлена локалізація цієї цегли повсюдно на території Дрогобицького солевиварювального заводу. Зокрема, з неї робились добудови в колишній віллі власника сільзаводу при переобладнанні її в гуртожиток для трьох сімей, потім – клуб.

Вона використовувалась при реконструкції нового солевиварювального цеху, побудованого, за твердженням технолога-гідролога заводу Оксани Бунди, в 1941 році.

10.12.2018 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.