“З особливою насолодою я пірнав у вулички, які раніше проминав, не зупиняючи на них погляду, оглядав будинки, кожне подвір’я, дивився на вікна й на вазонки на підвіконнях, мовби намагаючись відшукати бодай слід старого Львова, того зниклого світу, який уже ніколи не повернеться, бо не повернуться й ті, хто його покинув…залишився тільки камінь, а все інше — люди, мова, культура — усе це зникло і стало сном.”
(Юрій Винничук “Танґо смерті”)