Євгенія Сенік

Якось почула від львівського історика, що євреї раніше вважали Львів “типовим єврейським штетлем”. Я звернула увагу не стільки на саме явище, яке стояло за цим виразом, скільки на незнайоме для мене на той час слово “штетл”.

Пізніше вже дізналася, що “штетл” мовою їдиш означає зменшувальну форму слова “місто”, тобто містечко. Так як євреї Східної Європи говорили переважно на їдиш, ця назва закріпилася і стала синонімом слова “містечко” у всіх інших мовах, проте позначає вона саме єврейське містечко. Від того пункту, коли я пояснила собі значення незнайомого досі слова, переді мною почали поставати інші питання. Хто жив у цих містечках окрім євреїв? Як жили люди в них і чим займались? І головне, що їх так виділяло з-поміж безлічі інших містечок, що й дало підстави закріпити за ними осібну назву “штетл”?

Чисельність єврейського населення у Східній Європі поступово зростала, настрої представників корінних національностей загострювались, терпимість до народу з іншою мовою, звичаями, релігією зменшувалась. Перед правлячими верхівками поставало питання вирішення конфлікту, що назрівав. За деякими виключеннями, євреям не дозволялося проживати в містах, хоча вони мали право працювати в них і вести торгівлю. Так само їм не дозволялося жити в селах, а отже, займатись сільським господарством. Так виникають містечка, де оселяється більша частина євреїв, утворюючи власну адміністративну систему. Вони отримують певні привілеї від магнатів, як наприклад, право на виробництво і реалізацію алкоголю й тютюну, утримання шинків та корчем. Основна діяльність, проте не єдина, мешканців “штетлів” є торгівля. Так як “шляхетні” поляки та “земні” (ті, що працюють на землі) русини з різних причин не беруться за торговельну справу, майже цілковито вона переходить до рук євреїв (які значно обмежені у вільному виборі роду діяльності). Таким чином останні стають посередниками в торгівлі між містом і селом, а їхні шинки та корчми місцем зустрічі різноманітних культур, національностей, мов та релігій. Саме в шинках можна було дізнатись свіжі новини, укласти договори, знайти корисні знайомства. Проте, євреї займались не тільки
торгівлею, а також різноманітними ремеслами.

Щодо населення містечок, нам відомо, що не самі євреї мешкали в них. У деяких “штетлах” вони могли чисельно переважати інші етноси, у інших — бути в меншості, але це мало змінювало їхню роль і функції.

Повертаючись до слова “штетл”, цікавим є ставлення самих євреїв до нього. Вони називатимуть радше “штетлем” будь-яке інше містечко, тільки не те, у якому живуть самі. І триватиме це до того моменту, поки вони його не покинуть. Поза тим, зовнішня форма слова не змінюється в залежності від внутрішньої, іншими словами, у “штетлі” може проживати 15 тисяч мешканців або 65 тисяч, містечко не стане від того містом. Адже поняття “штетл” окреслює перш за все не кількість населення, а специфічний і зовсім унікальний устрій. Маючи певну автономію, можна сказати, воно є державою в державі, з власним органом самоуправління — кагалом. Кагал займався здебільшого економічною стороною містечкового життя (як наприклад, збором податків, благодійністю і т. ін.). Окрім всього, євреї мали активне релігійне життя із чисельними синагогами та хасидськими дворами, а також Bet-kneset (окремі приміщення, де вивчався Талмуд).

Отож, з огляду на різнорідність щоденного життя мешканців “штетла” та його відмінність від інших населених пунктів, ми не можемо назвати його просто містечком, адже із зовнішньою формою, ми ризикуємо втратити його внутрішній зміст.

Джерело: Євгенія Сенік