Юлія КОРИЦЬКА-ГОЛУБ

Зазвичай все, що лишається в пам’яті випадкових гостей Рави-Руської, – це строкаті будинки вздовж жвавої траси, годинникова вежа і головна площа, яку ділять літні кафе, гойдалки та пам’ятник захисникам міста у 1941-45 роках. Кольори надто яскраві, реклами на фасадах забагато, доброї дороги, крім основної «М09» до кордону, немає.

Друга світова війна пошматувала середмістя, натомість пустку заповнили невиразні будівлі гуртожитку технічного ліцею і житлові багатоповерхівки. Щоб знайти вцілілі пам’ятки довоєнного часу, доводиться блукати містом.

Згідно перепису 1921 року населення Рави-Руської налічувало 15 008 осіб, у тому числі 7 070 чоловіків і 7 938 жінок. З них 8 178 осіб були іудеями (54%), 3 445 – римо-католиками (23%), 3 327 – греко-католиками (22%). Водночас за національністю себе вважали поляками 7 127 осіб (47%), русинами – 2 787 (19%), євреями – 4 929 (33%).

Більшість подорожей починались з вокзалу, відкритого 23 листопада 1887 року. Тут проходило дві залізничні гілки – «Сокаль – Ярослав» та «Львів – Белзець», станція була важливим транспортним вузлом. Сьогодні через Раву-Руську їздить лише шість поїздів до Львова і Сокаля, вузол не електрифікований і поїздка протяжністю 70км триває дві з половиною години.

Дві найгарніші міські вулиці, Вокзальна і Грушевського, стикаються з Львівською, від якої зовсім близько до вже згаданої центральної площі Вічевої. До війни тут був Ринок – квадратний у плані, розмірами 109 х 109 метрів, по периметру оточений одно- і двоповерховою забудовою XVI-XVII століть із в’їзними брамами. Посередині площі була ратуша – простора двоповерхова будівля з масивними колонами при вході.

Поруч з місцевим кафе, що на вулиці 1-го Листопада, розміщені інформаційні стенди з короткими історичними витягами, у яких розповідається, що «після приходу радянської влади та під час Другої світової війни головна ратуша була знищена. Неофіційною ратушею тепер вважається колишня пожежна вишка. На початках незалежності України годинник-куранти на вежі не працював. Раніше ним опікувався, лагодив та доглядав один із місцевих майстрів. Після реставрації ратуші 2007 року було відновлено лише циферблат, однак годинник і надалі перебував в неробочому стані. Влітку 2010 року після тривалого ремонту відбулось його урочисте відкриття. Куранти у денний час вибивають кожну чверть години». Певний час на першому поверсі годинникової вежі працювала аптека. Сьогодні приміщення порожнє і зачинене, ключі від нього у міськраді.

Напередодні Другої світової війни в Раві функціонували два костели, одна греко-католицька церква, шість хасидських молитовних будинків і одна синагога «на Пісках».

Бароковий костел святого Архангела Михаїла та монастир ордену францисканців-реформатів будувався в 1725-39 роках за проектом Паоло Фонтани, придворного архітектора Павла Кароля Санґушки. Вівтарі виконали монахи – різьбярі по дереву Себастян Вольські, Томаш Ґронські та художник Ян Пташковскі. Фінансували будівництво белзький староста Ґжеґож Жечицкі та Юзеф Ґлоґовскі. Двоповерхові П-подібні монастирські приміщення разом із костелом утворюють просторе внутрішнє подвір’я, де під шаром сміття і рослин ховається колодязь, також тут є великі підвали. В радянський час комплекс використовувався для потреб машинно-тракторної станції. Згідно розпорядження ЛОДА №661/0/5-15 від 27 жовтня 2015 року його передано у безоплатне користування Львівській архидієцезії РКЦ «з метою відновлення храму для богослужінь та облаштування п’яти дитячих будиків сімейного типу». За словами прес-секретаря архидієцезії о. Андрія Леговича, «пошук коштів на облаштування монастирської частини приміщення ми здійснюємо спільно з «Карітасом», очолюваним о. Вячеславом Дорошем, тоді як костел заплановано відновити як пам’ятку архітектури, парафії там не буде». Зараз тривають роботи по перекриттю даху монастиря. Більше фото за посиланням – http://bit.ly/2vpiIsI.

Історія костелу святого Йосипа, де зареєстрована діюча римо-католицька парафія, починається із родини Тщінских, що мала у власності навколишні землі з кінця XVIстоліття. Спершу парафія існувала в селі Річки, а з 1612 року перенеслася до Рави-Руської, де Вавжинєц Тщінскі спорудив дерев’яний храм, що простояв до 1768 року. У 1770-75 роках на його місці звели мурований костел. Будівництво велося за кошти Анджея Жечицького, спадкоємця Ґжеґожа Жечицького і нового господаря рава-руських маєтків. Дивно, але освятили храм аж у 1843 році. Після приходу радянської влади парафія була зруйнована – значна частина вірних виїхала, священиків заарештували, костел перетворили на продовольчий склад. Відомо, що з костельного майна зберігся образ Матері Божої Святого Розарію, вивезений останнім парафіяльним адміністратором Яковом Віняжем у 1946 році в храм Любичі-Крулєвскої. Повернули костел римо-католицькій громаді у 1989 році. Нові розписи і вівтар зроблені у 2000-их. За словами отця Йоана Весельського, сьогодні до парафії належить близько 160 домів.

Перша згадка про дерев’яну греко-католицьку церкву в Раві-Руській датується 1612 роком. Кілька разів її перебудовували, аж доки у 1812 році громада вирішила на її місці побудувати мурований храм. Через брак коштів після закладення фундаменту будівельні роботи припинились і міська влада розглядала можливість передання русинам костелу святого Йосипа, пропонуючи натомість римо-католикам долучитись до своїх братів і сестер у костелі святого Архистратига Михаїла. Указ равського старости Станіслава Яблоновського від 1816 року, що затвердив відчуження, викликав обурення і спротив вірян, бо і костел, і плебанія будувались їхнім коштом, тому таке рішення трактувалось як грабунок. Конфлікт докотився аж до цісаря, який доручив вирішення спеціальній комісії. Врешті, використовувати костел при монастирі запропонували греко-католикам, які такий розв’язок категорично відхилили, тож міській владі довелось розщедритись і продовжити будівництво церкви святого Юрія, освяченої вже у 1849 році. Дотепер збереглися дзвіниця і різьблений золочений іконостас ХІХ століття, а також частина розписів Юрія Магалевського та Юліана Буцманюка, завершених щойно у 1937 році.

Більшість єврейського населення Рави мешкало на площі Ринок і на схід від неї. Там же ж була і равська синагога «на Пісках». На жаль, детальних фотографій ні синагоги, ні її решток, що простояли нерозібраними до 1960-их років, немає. Основну інформацію дослідниками взято з «Книги пам’яті Рава-Руської громади та її околиць», виданої у 1973 році в Тель-Авіві: «Після війни дещо змінилися політичні симпатії єврейських мешканців Рави-Руської. Якщо до війни домінував белзький хасидизм, то по війні все більше ставало соціалістів, сіоністів та прихильників партії Аґудат Ізраель (Agudat Yisroel). Найпотужнішу підтримку отримали сіоністи. У Раві їхнім лідером був уродженець Львова др. Йосеф Мендель (Yosef Mendel). Він був одним з ініціаторів створення у Раві-Руській Єврейського кооперативного банку, який мав оборотний капітал 2,5 млн. злотих та обслуговував місцевих євреїв <…> Щоправда, у релігійній сфері все ж домінували хасиди».

Німецькі війська ввійшли в Раву 27 червня 1941 року, в короткий час зруйнували єврейський цвинтар перед будівлею повітового суду і влаштували там головний штаб, дорогу до адміністрації вимостили мацевами. Оперативно було організовано дисциплінарний концтабір «Шталаг 325», де утримували військовополонених з Червоної Армії, Франції та Бельгії, в тому числі і євреїв. За три роки на території табору загинуло 35 тисяч осіб.

У 1942 році було створено гетто, яке постійно поповнювалося новоприбулими з навколишніх містечок і сіл для депортації у Белжець. Згідно статистики, поданої на інформаційних стендах міської ради, наприкінці року тут ув’язнили понад 15 тисяч осіб. Близько половини вивезли поїздами у табір смерті, решту закатували у навколишніх лісах та на території гетто, яке ліквідували 8 червня 1943 року. Разом з ним були зруйновані будинки та синагога.

В червні 2015 року біля братської могили на території другого кіркуту, що на виїзді з міста у бік Немирова, відкрили меморіал жертвам Голокосту. Зі збережених мацев збудували стіну пам’яті.

Серед решти найгарніших архітектурних об’єктів довоєнної доби – монастир сестер-домініканок, старий банк, вілла Стоклосінських, аптека, приватна садиба на вулиці Володимира Великого, народний дім, пожежна частина і школи.

У монастирі сестер-домініканок, заснованому в 1886 році, тепер розташувалась равська школа-гімназія. В будівлі банку на Грушевського, що використовувався згідно цільового призначення аж до 1990-их років, тепер ресторан. До слова, єдиний у Раві, чиї контакти при потребі можна знайти в інтернеті. Вілла Стоклосінських, що на вулиці Вокзальній, сильно втратила від свого початкового вигляду – дерев’яні елементи фасаду і центральні сходи понищені, бічні перебудовані. Тепер тут дитячий садок. Щодо равських шкіл – то довга історія, що заслуговує окремої публікації.

Комунальна аптека за всі ці роки майже не постраждала. Щоправда, кілька років тому тут розгорівся скандал – аптека була державною, її зумисне доводили до закриття з метою загарбання і продажу комплекту добре збережених столітніх меблів. Проте завдяки співпраці колективу, місцевої громади і депутатів знайшовся спосіб змінити юридичний статус закладу, і з 2015 року аптека перейшла у власність міста. Перше, що впадає в око, – оригінальні підписи на шухлядках усіх шаф і чудові орнаменти старої плитки на підлозі. Поки не було відвідувачів, працівниця аптеки Галина Шабат привітно і з помітним ентузіазмом провела екскурсію внутрішніми приміщеннями. Аптека отримала ліцензію ще у 1898 році, відкрилася у 1905, власником був Едвард Подобінський. Меблі зроблені з кількох видів деревини, що дозволяє підтримувати температуру в шухлядках з різницею до семи градусів. Частково збереглись старі ручки, скління і десятки пляшечок з етикетками. За словами пані Галини, ця аптека разом із костелом святого Йосипа включена до польського туристичного маршруту Розточчям, українських мандрівників бачить зрідка, натомість сюди часто зазирають шкільні екскурсії. Аптека працює щодня, крім неділі, з 9:00 до 18:00.

Туристам і дослідникам Рави знайти інформацію у місті складно – архіву немає, в дорослій бібліотеці темі відведена маленька поличка, наповнена здебільшого роздруківками з інтернету і кількома примірниками книжки про життя місцевої єврейської громади, виданих «Українським центром вивчення історії Голокосту». В єдиній книгарні потіхою для краєзнавців може стати набір з 12 листівок, надрукованих в рамках проекту «Транскордонні барви Розточчя – співпраця між містами Томашів Любельський та Рава-Руська» за підтримки ЄС. У книжці «Рава-Руська прикордонна» Сергія Лемехи та Ігора Матвійчука, виданій у 2011 році і також доступній відвідувачам книгарні, автори без посилань на джерела дуже побіжно оглядають історію міста від заснування до 1939 року – лише 24 з 246 сторінок. Ґрунтовну працю про Раву-Руську готує до друку дослідник Любомир Кашуба, але ні фінансування, ні, відповідно, дати публікації ще немає. Окремі частини книжки є у вільному доступі на сайті http://rawapravo.at.ua/.

Джерела:

1. дані перепису населення 1921р. http://mbc.cyfrowemazowsze.pl/dlibra/docmetadata?id=14645&from=publication;
2. Любомир Кашуба «Площа Вічева (ринкова площа)», з книжки «Рава-Руська: подорож історичним містом», http://rawapravo.at.ua/ploshha_vicheva.pdf від 22.07.2017р.;
3. Andrzej Betley, Agata Dworzak “Projekty dzieł małej architektury ze zbiorów krakowskich”,Kraków 2014,http://ruj.uj.edu.pl/xmlui/bitstream/handle/item/15457/betlej_dworzak_abrys_delineatio_kopersztych.pdf?sequence=1&isAllowed=y$ від 22.07.2017р.;
4. Якимова О. О. «Процес творення українського стилю на території Східної Галичини у першій половині ХХ століття: ключові персоналії», ЛНАМ, 2014, http://bit.ly/2hD2JRY від 7.08.2017р.;22
5. Тарас Возняк «Шлях до цадиків Белза – Рава-Руська», часопис «Ї» №48/2007,http://www.ji.lviv.ua/n48texts/rava-ruska.htm від 7.08.2017р.;
6. Любомир Кашуба «Шталаг 325», з книжки «Рава-Руська: подорож історичним містом»,http://rawapravo.at.ua/shtalag_325.pdf від 7.08.2017р.;
7. Ірина Верещук «Ті, з Рави-Руської», http://detector.media/infospace/article/119547/2016-10-10-ti-z-ravi-ruskoi/ від 7.08.2017р.;
8. «На Львівщині у Рава-Руській відкрили меморіал жертвам Голокосту»,https://www.radiosvoboda.org/a/news/27100498.html від 8.08.2017р.; інформаційні стенди міської ради Рава-Руської, встановлені на вул. Я. Мудрого.