Михайло Музичка
Місто й аптечна справа – два тісно пов’язаних історичних явища, що мали вплив на життя людей протягом багатьох століть поспіль.
Аптекар – це одна з професій, на яких трималось місто. Право на самоврядування Бережани отримали в 1530 р. А перші місця, де можна було придбати ліки, з дозволу магістрату виникли лиш у XVII столітті. Родини лікарів, аптекарів та фризерів (перукарів) вирізнялись статусністю й незалежністю.
З появою першої мурованої лікарні у місті (1828 рік) активізувалось аптечне життя. Препарати й лікування були недешевими. У середині XIX століття знаходимо свідчення про лікування слизистими відварами; хворі на ревматизм отримували флакончики з камфорним спиртом; венеричні недуги лікували пігулками.
За статистичними даними, на момент 1869 року у місті офіційно працювала одна аптека. Відсутність ефективної конкуренції у цій галузі зумовлювала завищення цін. Для тогочасної лікарні Болеслава Сарковського річні видатки у розмірі шестисот злотих виявились непосильними. З огляду на це альтернативою виступало самостійне виготовлення головним лікарем фармацевтичних форм.
Активізація лікарської та аптечної діяльності прослідковується й у 1896 році. Саме тоді завершилося зведення нового корпусу повітової лікарні в районі Містечка за кошти Якуба і Марії Потоцьких. Зросла кількість хворих – потенційних відвідувачів місцевих аптек. У 1897 році їх налічується 867, а в 1906 – уже 1594.
Такі цифри вплинули на процес інтенсивного відкриття нових аптечних установ. Одна із них – аптека Погорілеса, розташована у кутовій кам’яниці другої половини XIX століття на площі Ринок. Одна із сторін будинку аптеки виходила на вул. Костюшки – чи не найактивнішу в місті. Відкриття відбулося в 1898 році, що майже збігається із часом побудови нової Повітової лікарні.
Ця аптека – чи не найстаріший відомий торговий аптечний зал у місті, що зберігає своє історичне розташування і практичне призначення вже понад 120 років. Планування аптечного приміщення чітко зоноване й продумане: робочий кабінет майстра фармації, інспекторський кабінет, службові приміщення, склади. А денне перехресне освітлення забезпечувало максимальне потрапляння сонячних променів через просторі вікна.
Особливо цінним є фотоджерело, з якого дізнаємось про чудово декорований ліхтар на розі закладу, що створювало незабутній аптечний затишок. Цікаво, що у більшості аптек Австро-Угорщини, окрім купівлі медикаментів, за окрему плату можна було скуштувати доброї кави від аптекаря. Така собі бережанська версія львівської аптеки «Під гасовою лямпою». Сам винахід цього джерела світла належить фармацевтам Ігнасію Лукашевичу та Яну Зегу. Досі збережені склепіння вищезгаданої «кутової» аптеки, у яких зберігалися лікувальні вина – чи не найпопулярніша метода лікування на зламі ХІХ-ХХ століть.
Частими гостями аптек були жінки. Серед усього аптечного краму їх найбільше приваблювали креми «східної краси», рисові пудри й мінеральні води. Загальноімперська мода на екзотичну косметику була звичною для бережанських пань.
Обслуговування брав на себе персонал. Стандартний набір аптечних вакансій: магістр фармації (заодно виконував обов’язки директора закладу), асистент фармацевта – кандидат в магістри, а також технічний персонал.
Ефектна реклама завжди приваблювала нових покупців, тому через велику конкуренцію стала буденним явищем. Вікна й двері приміщення виходили на сторону вулиці, тому ввечері їх закривали спеціальними віконницями, які кріпилися на завісах прямо до стінного муру і складалися зі збитих дощок. Для експонування товарів у сінях будинків облаштовували дерев’яні шафки. Перші вітрини були вертикальними, повторювали форму вікон на вищих поверхах і розміщувалися на одній лінії з ними.
Процедура відкриття аптечного закладу у першій половині ХХ ст. вимагала збору ряду документів. Серед них варто назвати метрику майбутнього власника аптеки, диплом магістра фармації, а також свідоцтво моральності – документ, який можна було отримати після стажування в більш досвідченого аптекаря.
Цікавим є той факт, що видача подібних свідоцтв здійснювалась і в Бережанах.
Свідоцтво моральності: «Магістрат міста Бережани посвідчує, що Чеслав Вайдович, магістр фармації, 52 років, релігії греко-католицької, жонатий, народжений у Богородчанах 24 травня 1875 року, проживає [в Бережанах] протягом 3 місяців, впродовж усього часу проживання в тутешній гміні не дав ніякого приводу для поганих про нього відозв з огляду моралі. Бережани, 4 травня 1926 року» Документ посвідчувався двома підписами, двома гербовими марками та чотирма печатками
Аптечний простір Бережан строкатий та різноманітний. Кожен бережанський фармацевт прагнув вкласти в свій заклад душу, дбаючи про привабливість та популярність. Існувала поширена практика співпраці аптекарів і кондитерів Галичини. Її зміст полягав у спільній закупці партій східних прянощів, які використовувались як для цукерень, так і для виготовлення косметики в аптеках.
У історичних джерелах зустрічаємо прізвище пана Курцмана, що практикував фармацевтичну справу на площі Ринок в часи Австро-Угорської імперії. Зрушення політичного життя в період після 1919 року змінило власника. В міжвоєнну епоху цією аптекою заволодів новий підприємець – пан Гольдман, а сама будівля під час Другої світової зазнала непоправних руйнувань.
У спогадах бережанських гімназистів фігурує прізвище аптекаря Тросєвича. На початку ХХ століття над молодшими гімназистами часто кепкували старшокласники, посилаючи менших до аптеки пана Тросєвича за «ферштадами» – в перекладі означало «купити розуму».
Цікаві сторінки з аптечного житті Бережан відкриває друкована реклама. На вул. Потоцьких (Колійовій), сучасна назва І. Франка, містилась аптека із складами Я. Мікошевського під назвою «Санітас». Набір медичних товарів вражає: хірургічні й гінекологічні інструменти, повний асортимент перев’язувальних матеріалів, дезінфекційні препарати, мінеральні лікувальні води, вітамінні препарати, парфумерія іноземного походження тощо.
З реклами 1882 року дізнаємось про асортимент аптеки Броніслава Дембіньського в нашому місті. Покупці могли придбати: зубні краплі, фарбу для волосся, одеколони, французьку горілку, порошки проти мігрені, лимонад, а також трав’яні вина для лікування проблем зі шлунком.
У першій половині ХХ століття бережанець пан Владислав Білінський володів аптекою навпроти поштового управління. Окрім вищеописаних загальновживаних медикаментів у нього можна було придбати лікувальні вина. На їх широкому асортименті в рекламних оголошеннях здійснювався особливий акцент. Попри високий авторитет народної медицини, у сільських регіонах Бережанщини відкривали аптеки – зокрема аптеку Гренца Мануїла у селі Нараїв, (подія датована 1900 роком).
